Den ještě teplem dýchá do obličeje, ale pode dveřmi se už dovnitř prodírá podzimní chlad. Ráno vyjdu ven — nohy zmáčené rosou — a z úst stoupá pára. Vzduch těžkne smutkem konce léta. Dech vázne. Lačně se vystavuji slunci. Jen ať prostoupí každičký zákrut duše. Jako by bylo možné uchovat na zimu hrst paprsků. S každým výdechem mě opouští bezstarostnost a přichází odhodlanost. Už jen krok a vládu převezme podzim.
Nebudu plakat — slibuji. S ústy potřísněnými šťávou z ostružin a tvými polibky se rozloučím s létem.
***
День ще тепло дихає в обличчя, а ввечері, під дверима, вже протискується всередину осінній холод. Вранці виходжу надвір — ноги вологі від роси — і з уст підіймається пара. Повітря важчає від смутку кінця літа. Дихати складно. Жадібно піддаюся сонцю. Хай воно проймає кожен куточок душі. Наче можна було б приберегти на зиму шматочок проміння. Подих за подихом полишає мене безтурботність, і вступає рішучість. Ще крок — і владу перейме осінь.
Обіцяю — не буду плакати, а з устами, заплямованими соком ожини та твоїми поцілунками, попрощаюся з літом.
by Vladka Marie