Summertime. Noon is far ahead. Upon the leaves in the shade, the morning dew still lingers, yet the sun already mercilessly burns the naked earth. The scent of wild herbs rises to the sky like incense and lends this yearly ritual a quiet grace. With humility, I bow and gather the flowers. Neither wind nor birds dare to disturb the sacred stillness of this moment.
I think of winter. A day will come when snow covers the land. The winter sun will warm only with memories of summer. Then I will go and place a few flowers at the bottom of the teapot. When my lips touch the warm tea and I breathe in the scent of herbs once more— the warmth of this summer day will begin to flow through my body again…
***
Літо. До обіду далеко. В тіні на листі ще лежить ранкова роса, але сонце вже нещадно пече оголену землю. Запах диких трав піднімається в небо наче ладан, і підкреслює щорічний ритуал. Покірно вклоняючись, я збираю квіти. Ані вітер, ані птахи не наважуються порушити священний спокій тієї миті.
Думаю про зиму. Прийде день, коли сніг накриє країну. Зимове сонце грітиме тільки спогадами про літо. Я піду і покладу кілька квітів у чайник. Коли мої губи торкнуться теплого чаю і я знову вдихну запах диких трав — тоді для мого тіла розливатиметься тепло сьогоднішнього літнього дня…
by Vladka Marie